Марія Максимівна Борова зараз на заслуженому відпочинку , живе в мальовничому селі Райдужне,що раніше називалося Оборона Рад.Все вміє робити і посадити, і полагодити, і побудувати.А найбільша гордість - це доньки і син.Вже сивина посріблила скроні,весело щебечуть онуки, а приємні спогади огортають серце Марії Максимівни.Згадує щасливе подружнє життя із чоловіком, який нині вже в іншому світі,згадує роки праці і відпочинку.Ось у такі хвилини,коли спогади линуть, мов хмарки в небі, і зявляються чудові рядки поезії.Пропонуємо деякі вірші,вони написані серцем.
У доросле життя
Лети,моя пташко,у далекі світи,
Досягни,мій журавлик,своєї мети.
Подолай першкоди,тернисті шляхи,
Будь мудрим,хоробрим і чесним завжди!
Защеміло серденько і радіє душа,
Вже доросла дитина у світ поспіша,
Не забудь,мій синочку,школи і села,
Щоб стежка додому у серці жила.
Тайна синички
Звикла синичка у холоді жить,
Вдавалось відчути тепло лиш на мить.
Так полюбила голуба синиця,
Тепер ця мить їй тільки сниться.
Не можна удвох це тепло зберегти,
Була ріка швидка,та круті береги.
Чому така доля несправедлива,
Пожаліть синичку,щоб була щаслива?
Та треба змиритись і вірить у чудо,
Нести самій жаринку,що попала у груди,
І зрада корила,й хвороба косила,
Любові жаринку не погасила,
Горить ця жаринка,вже тридцята весна,
Додати ще тридцять - не згасне вона,
Хоча і далеко, та промінь зігріє,
Хотіла б синичка...лишилась лиш мрія.
